Байда Вишневецький

У 1553 р. починає збирати в пониззі Дніпра, на острові Мала Хортиця, свою козацьку ватагу. З нею він подався до Туреччини (чи то в Стамбул, чи в Акерман). Потім — приїздить до Польщі. На початку 1554 р. він опиняється в Кракові. Тут його «лобістом» стає Миколай Сенявський – давній товариш Дмитра, з яким він воював проти татар і турків на прикордонні. Король Сигізмунд-Август пробачає Вишневецькому турецький вояж і призначає його «стражником на Хортиці».

Князь будує на острові Мала Хортиця замок. Оточене природними заборолами (водами Дніпра, плавнями), це місце було малоприступним для ворогів. З іншого боку, вказана фортеця, знаходячись неподалік татарських і турецьких володінь, могла стати непоганою базою для наїздів на ці землі.

Твердиня на Малій Хортиці довго не проіснувала. У 1556 р. Вишневецький здійснив разом зі своїми козаками крупний наїзд на татарські й турецькі землі при підтримці московського військового загону. Така бурхлива діяльність князя-козака на пограниччі не могла не викликати відповідної реакції з боку кримських й турецьких влад. Кримський хан Давлет-Гірей поставив перед собою завдання знищити «гніздо неспокою» в Пониззі Дніпра.
Наприкінці літа до Малої Хортиці знову прийшли війська кримського хана, підсилені загонами яничар та молдаван. Вишневецький, не отримавши допомоги, виявився покинутим напризволяще. Твердиню було взято у повну блокаду. Після тривалої облоги князь покинув її, оскільки закінчилися харчові припаси. Його козаки невеликими групами пробиралися крізь турецькі й татарські заслони до Черкаського замку. Фортеця на Малій Хортиці була зруйнована.
Вважається, ніби Вишневецький у 1561 році зупинився на Монастирському острові, який нині є частиною Дніпропетровська. Це місце знаходилося не на Дніпровському Пониззі, за порогами, як Мала Хортиця, а перед порогами. За посередництвом свого двоюрідного брата Михайла Вишневецького, на той час старости черкаського, князь домігся від Сигізмунда-Августа для себе та своїх козаків ґлейтових листів, власне письмових гарантій безпечного перебування на українських землях. Є згадки, що, знаходячись у Подніпров’ї, Вишневецький цький організував виправу до околиць Очакова. Щодо будівництва фортеці на острові Монастирському, то воно так і не було завершене. Очевидно, цей терен не надавався для «ідеальної» бази, звідки можна було робити наїзди на турків і татар, як це було з фортецею на Малій Хортиці. А можливо, у Вишневецького з’явилися нові пріоритети.

У кінці серпня 1563 р. він був розгромлений під селом Верчикани (неподалік Сучави).

Сам Вишневецький попав у полон. Томша, аби заручитися підтримкою турецького султана (Молдавія фактично була васалом Оттоманської Порти), вирішив послати Оттоманської Порти знаменитого полоняника. Справді, для тодішнього повелителя Турції, султана Сулеймана Пишного (до речі, чоловіка добре відомої в нас Роксолани), це був чудовий подарунок. Генуезький дипломат Грілло в своєму донесенні зі Стамбула писав, що Вишневецького привезли до столиці Порти 22 жовтня 1563 р. Очевидно, незадовго після цього його стратили.
Так, французький дипломат Петремоль писав 19 листопада цього року зі Стамбулу, що князя було страчено з «бароном Пісоницьким» (П’ясецьким?). Судячи з донесень західних дипломатів, смерть Вишневецького була мученицькою. Його повісили за ребро на гак фортечного муру в Галаті – одного зі стамбульських кварталів. Князь страждав три дні, зазнаючи інших тортур – йому відрубали руку й ногу. При цьому він проклинав магометанську віру. Не витримавши цих проклять, турки вбили мужнього воїна стрілою.
Легенди про Вишневецького з часом доповнювалися новими деталями. Наприклад, з’явилася розповідь про те, ніби героїчному князю напередодні смерті турки пропонували прийняти іслам, обіцяючи не лише життя та свободу, а й багатство. Проте він відмовився. Навіть з’явилася легенда, що турки, бажаючи перейняти мужність та відвагу цього християнського воїна, вийняли з грудей його серце та з’їли. Вважається, що Дмитро Вишневецький став прототипом народної «Пісні про Байду». Правда, в автентичних історичних джерелах під іменем Байди він не фігурує. З’явилися також авторські поетичні твори, де оспівувався цей герой.

Ой висить Байда та й гадає,

Та на свого цюру споглядає,

Та на свого цюру молодого

І на свого коня вороного:

«Ой, цюро ж мій молодесенький,

Подай мені лучок та тугесенький,

Подай мені тугий лучок

І стрілочок цілий пучок!

Ой бачу я три голубочки —

Хочу я убити для його дочки.

Де я мірю — там я вцілю,

Де я важу — там я вражу!»

Вишневецький подав ідею створення козацької фортеці у Пониззях Дніпра, яка з часом реалізувалася в організації Запорізької Січі. Зрештою, він започаткував походи українських козаків на Молдавію і боротьбу їх за молдавський престол. У цьому Вишневецького наслідували Іван Підкова й Тиміш Хмельницький.
Безперечно, Дмитро Вишневецький був непересічною особистістю. Відразу після трагічної смерті Дмитра Вишневецького почалася його міфологізація. Він стає загальнослов’янським героєм – символом боротьби з мусульманським світом. Можна погодитися з думкою, яка зустрічається в історичних студіях та літературознавстві, що образ Байди – це «збірний» образ козака. Інша річ, що до цього збірного образу могли долучатися деталі (хай навіть у «перевернутому» вигляді), які пов’язувалися із життям Дмитра Вишневецького. Тим паче, що з часом цього князя почали трактувати як козака.
Українські історики вели дискусії, чи можна вважати Дмитра Вишневецького прототипом героя «Пісні про Байду» і що, власне, означає термін «байда».

Учасниками цієї дискусії були Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Михайло Грушевський, Володимир Антонович, Драгоманов і низка інших. Принаймні ця дискусія засвідчила, наскільки знаковою для українських істориків була як фігура Дмитра Вишневецького, так і ймовірна пісня про цього князя-козака.
Але не лише в історичних студіях отримав Байда-Вишневецький «право на життя». Він стає персонажем художньо-літературних творів.

Так, відомий представник українського національного руху Пантелеймон Куліш створив поему «Байда» (1884), де його герой постав як ідеальний представник українського лицарства. Водночас Куліш, який під час написання поеми знаходився під туркофільським впливом, намагався представити свого героя прихильником цивілізованого мусульманського світу.
Польський автор Люціян Сємянський, використавши «Пісню про Байду», створив поему «Князь Дмитро Вишневецький» (1880). У цьому творі у в’язниці в Царгороді разом з джурою карається герой твору. Його вмовляє турецький султан, щоб він прийняв мусульманську віру. Князь відмовляється і його чіпляють у Галаті на гак. Будучи на гаку, він з лука вбиває султана, його дружину й дочку. Після цього турки пускають в нього сто стріл, вбивають і з’їдають його серце. Правда, в цій поемі Вишневецький із українця перетворюється на поляка.
Поетичні твори Дмитру Вишневецькому присвятили українські поети Яків Щоголів та Григорій Чупринка, також використавши згадувану «Пісню про Байду». Твори цих авторів були відповідно опубліковані в 1883 і 1926 рр.

Князю-козаку «поталанило» в образотворчому, монументальному та пісенному мистецтві. Так, до нас дійшов портрет невідомого автора з картинної галереї Вишневецького замку, який вважається зображенням Дмитра Вишневецького (зараз знаходиться в Національному художньому музеї України). На ньому маємо напис, який «свідчить», що там зображена саме ця особа. На портреті бачимо чоловіка з козацьким оселедцем, який тримає в руках лук зі стрілою.

Важко сказати, наскільки точно портрет передає вигляд князя і взагалі чи він є його зображенням. Дослідники переважно дотримуються думки, що це уявний портрет. І дійшов він до нас з кінця XVIII– чи навіть з початку XIX ст. Цей портрет сприймається як козацький. Тому не дивно, що він породив велику іконографію. Практично ні одне ілюстроване видання про козацтво не обходиться без цього портрета чи його стилізації. Він став зразком для створення пам’ятників Байді-Вишневецькому

Ще за життя одного з перших ватажків українського козацтва Дмитра Вишневецького у Європі називали не інакше як Великим воїном. «Un grand soldato» — так про нього писали тогочасні італійські джерела. Француз Жан-Бенуа Шерер у своєму «Літописі Малоросії, або Історії козаків-запорожців» відзначав, що «князь Дмитро Вишневецький був одноголосно обраний козаками як наступник Предслава Лянцкоронського, а після своєї смерті був заступлений князем Євстафієм Ружинським. Саме він доклав багато зусиль, щоб загартувати козаків, призвичаївши їх перемагати втому й страждання і терпіти життя воїнів. Ті, хто не бажав підкорятися такій дисципліні, вибиралися за пороги, у степи, де ставали хліборобами або живилися дичиною та рибою. Вони називали себе козаками і згодом відзначилися перемогами над турками під час своїх походів на Дунай».
Легендарна традиція приписує Дмитру Вишневецькому не лише гетьманування над козаками, але й найбільші лицарські чесноти — відвагу, постійну жагу до боротьби та аскетизм. Поза тим український князь, починаючи свою діяльність як прикордонний польовий ватажок, поступово став справжнім полководцем на теренах Східної Європи. Адже, наприклад, військові приготування турків під час оборони Азова від військ Вишневецького можна було порівнювати з приготуванням Османської імперії до війн проти Венеції та Священної Римської імперії. Зокрема, французький історик Шарль Лемерсьє-Келькеже з цього приводу зазначила: на середину XVI століття він став чи не єдиним супротивником Високої Порти, який наважився зазіхати безпосередньо на її обширні володіння тоді, коли непереможні армії султана не мали собі рівних на полях битв. У той же час Дмитро Вишневецький став одним з авторів проекту війни з Кримським ханством, який передбачав спільні дії проти татар українських та донських козаків, московитів і черкесів. У народній міфології український князь назавжди залишився тим відчайдушним козаком Байдою, що не мав страху перед лицем смерті та завершив свій земний шлях, як справжній лицар.
Рідні та двоюрідні брати Дмитра Вишневецького — Андрій Іванович, Михайло Олександрович, Михайло Михайлович, у другій половині XVI століття були відомими урядовцями на землях України-Русі — київськими і брацлавськими воєводами, волинськими каштелянами, черкаськими, канівськими, овруцькими та любецькими старостами.

Пам’ятник цьому герою 13 жовтня 1999 році відкрили в Запоріжжі на острові Хортиця. На ньому, зокрема, зазначено: «Дмитро Вишневецький (Байда) (1516—1563). Один з перших козацьких гетьманів України, який в 1554—1555 роках збудував на Малій Хортиці фортецю, започаткувавши Запорозьку Січ».